Журнал "Віче", №1, 2000 р.

Лідер, який оголосив війну стереотипам

Питання: "Що таке "новий лідер?" - в українському суспільстві досі залишається на порядку денному. Не зважаючи на всі анекдоти радянського періоду, стереотип власне "лідера" за цей історичний відтинок настільки усталився, що сприймається як даність, як щось самозрозуміле, над чим не варто критично замислюватися. Владний за характером (харизматична натура; грюкнув кулаком по столу - і всі вишикувалися струнко), солідний з вигляду (невід'ємна складова солідності - повнота), поважного віку і - з матеріальним достатком (байдуже, що декларовані доходи не узгоджуються з обсягами його рухомої й нерухомої власності). Тоді це - "начальник", тоді це - "лідер".

Визначення "новий" трактується по-різному. І як людина, що "оновила" свої погляди відповідно до зміни політичної ситуації; і як діяч, що має вишуканий костюм та американську посмішку; і як керівник, що здатен "твердою рукою" командою "кроком руш!" змусити крокувати суспільство вперед, до нової ідеологічної мети.

Людиною, яка принципово суперечить радянському стереотипові лідера і вкладає поняття "політичної ментальності" у зміст слова "новий", є голова партії РУХ (Український Народний Рухї), фракції УНР Юрій Костенко. Лише зрозумівши, якою є особа лідера, можна зрозуміти: куди ж він за собою веде?

Юрій Костенко. 48 років. Один з найдосвідченіших українських політиків. Формувався як політик і вийшов на політичну арену в роки здобуття Україною незалежності. Обирався депутатом Верховної Ради в 90, 94 та 98 рр. У 98 р. був єдиним кандидатом від національно-демократичних сил на посаду голови парламенту. У 99 р. - кандидат на посаду президента України.

Один із засновників Народного Руху України. Голова парламентської фракції НРУ. Кандидат технічних наук. Член Світової Академії наук та мистецтв. Майстер спорту з альпінізму. Подолав два семитисячники, у тому числі й пік Леніна. Учасник рятувальних робіт під час землетрусу у Вірменії. Ніколи не був членом КПРС. 19 грудня 1999 р. обраний головою РУХу (Українського Народного Руху).

"Час старих політиків минув…"

"У 89-му році почалося висування кандидатів в депутати на перші демократичні вибори. Партком Інституту електрозварювання ім. Патона подав свого кандидата. Ми тоді розуміли, що час старих політиків минув і настає пора нових, -- розповідає Геннадій Торхов, старший науковий співробітник Інституту, науковий керівник дисертації Юрія Костенка. - Такого нового політика ми побачили в Юрієві Костенку, людині чесній і порядній, який ніколи не був членом КПРС і користувався авторитетом серед колег і як науковець, і як людина".

Як у науковця у Костенка справді все було гаразд. У 35 років захистив кандидатську дисертацію на тему "Плазмова обробка металів", мав близько 40 наукових робіт та винаходів. Один з його винаходів, застосованих на невеликому підприємстві, лише протягом року дав більше 700 тис.руб. (це приблизно $700 тис.) економії.

Висуненню кандидатом в депутати передувала досить помітна подія в житті Юрія Костенка. У грудні 88-го року він взяв участь у рятувальних роботах у м. Спітак Вірменії, під час руйнівного землетрусу у Вірменії. Це були не перші його рятувальні роботи, до яких він звик у горах, але в Спітаку працювати доводилося в зруйнованих школах, житлових будинках тоді, коли підземні поштовхи ще тривали. "Ми йшли шукати потерпілих під уламками туди, звідки, як здавалося місцевим жителям, вони чули крик про допомогу або стогін, -- згадував Юрій Костенко. - У місті були сотні штабів, але жоден з них не мав карти міста; відсутня була й будь-яка координація зусиль між ними. Все робилося "навпомацки", і саме тому мало кого вдавалося порятувати. Все це нагадало мені Радянський Союз - такий собі колос на глиняних ногах; один потужний поштовх - і він впаде".

Цими думками Костенко поділився з колегами через інститутську газету. Стаття, яка мала вельми виразне політичне звучання, отримала солідний резонанс в інститутських колах. Так сталося, що саме вона, фактично, дала старт політичній кар'єрі 38-річного науковця.

Нерідко намагаються провести паралель між Костенком і кимось із нинішніх українських лідерів його покоління. Мовляв, одна когорта. За віком - так; за політичним походженням - ні. Почитайте біографії, і ви побачите, що переважна більшість починали кар'єру з комсомольських та компартійних посад. Костенко ніколи не був в КПРС, і попередніми його посадами були "науковий працівник інституту ім. Патона" та громадська посада "голова Республіканської ради по спелеотуризму".

Гори

Щоб краще зрозуміти, що за людина - Юрій Костенко, варто сказати про гори. Більше 20 років занять альпінізмом, звання майстра спорту та призові місця у першостях України та СРСР, підкорення двох семитисячників, у тому числі й відомого з підручників Піка Леніна (7134 м) - такі спортивні здобутки Костенка. Але найбільше йому подобаються сходження найвищої технічної категорії складності. Один з таких екстраскладних за технічною класифікацією маршрутів на гору Ак-Су, що на Паміро-Алаї (2 км вертикальної скелі на висоті 5 тис. м), який команда під проводом Костенка подолала першою впродовж 14 діб, носить його ім'я. На цю вершину Юрій Іванович сходив позаторік. Така спортивна форма дозволяє йому планувати сходження на Еверест.

Але гори для Костенка - це не просто хобі і найулюбленіше місце відпочинку. Це - філософія вчинків і стосунків. Влітку 1999 р. Костенку вдалося провести в горах лише один день. Там, в Криму, було записане інтерв'ю; з костенкового монолога добре видно, як гори впливали на його формування як політика: "Гори - це, мабуть, єдине місце, де людина є сама собою, де немає фальші… Гори вчать майже всьому: починаючи від того, що ти маєш думати не лише про себе, а про того, з ким йдеш, -- і закінчуючи тим, що в горах ти ніколи не думаєш про погане. Гори вчать долати труднощі - тільки з чистими думками, зі своїми друзями, з благородною метою… Головне, чому мене навчили гори - це бути природнім і в політиці; потім - себе контролювати і долати безліч перешкод - моральних, психологічних, фізичних…. А в політиці окрім труднощів багато цинізму. Робити політику - це приблизно так само, як робити сходження Завжди говорять, що політика - це брудна справа. Гори мені не просто допомогли, а сформували таким політиком, який намагається тримати свої руки чистими."

"Бути багатим у бідній країні аморально," -
такий принцип декларує Юрій Костенко. Коли телевізійники виїжджають додому до Костенків, то страшно дивуються, по-перше, тому, що їх будинок не так просто знайти - все-таки Лівий берег, а не Царське село чи Липки. Потім дивуються 15-му поверху, потім - трьом невеликим кімнатам: з телевізійною технікою на 40 кв.м житлової площі розвернутися не так просто. Ніякої приватної машини, ніякої дачі.

"Я 10 років в політиці, і за ці роки ніколи не використовував політику задля того, щоб отримати якісь особисті привілеї чи переваги, чи навіть матеріально збагатитися," - такі заяви може дозволити собі далеко не кожен депутат: подібні речі дуже легко спростувати, якщо вони не відповідають дійсності, і охочих до такої "викривальної" роботи завжди чимало. Такий собі "тест на чисті руки й чисту совість".

На цьому тлі цілком логічним виглядає послідовний виступ Костенка (уже впродовж 10-ти років перебування у парламенті) проти депутатських привілеїв і депутатської недоторканості. "Я не належу до мафіозних угруповань, мені нема чого прикриватися депутатською недоторканістю від народу," - обґрунтовує Костенко свою позицію.

Варто переглянути пресу початку 90-х - тоді, на хвилі гласності, газети ще активно висвітлювали такі речі, як привілеї, не приховуючи гніву з приводу нардепівських переваг на тлі народного зубожіння. "Балада про депутатську "Ладу", -- так називалася, наприклад, публікація в "Независимости", де публікувалися списки нардепів, які в період гіперінфляції за старими цінами (себто - за безцінь) купили собі авто. Дуже легко перевірити, хто з народних обранців скористався своїм службовим становищем, і так само легко перевірити, що Костенка серед них не було.

"Юрочка, яка ж я рада, що ти чесний," - такими словами зустріла перша вчителька Юрія Івановича, коли він під час президентської кампанії влітку 99-го року приїхав на Вінниччину, в селище, де народився - Нову Ободівку. Мотрона Петрівна (так звуть 78-річну вчительку) працювала в школі разом з мамою Юрія Івановича, тому знала родину добре. Чесні й працьовиті люди - такими пам'ятають батьків і досі; зважаючи на цю планку, до сина - особливі вимоги. Від людського ока, особливо в селі, нічого не сховаєш. І якщо вже екзамен витримано на батьківщині - це багато про що говорить.

Між іншим, журналісти одного з видань, яке у виборчу кампанію вирішило прозондувати кандидатів, зробивши екскурс в їх минуле через спілкування з людьми, що знали кандидатів, коли ті були дітьми, студентами та починали своє трудове життя, -- зізналися: Костенко виявився чи не єдиним з чудової "чотирнадцятки", про кого всі "занурені у спогади" відгукувалися добре. Можливо, це був простий реверанс пишучої братії, але - диму без вогню, як відомо, не буває.

Не зайве звернути увагу і на ту обставину, що під час інтенсивної міжнародної переговорної діяльності Костенка в бутність його міністром екобезпеки, на Заході паралелей між ним і таким популярним в Україні явищем, як корупція, не проводили. За словами британського журналіста Аскольда Крушельницького, "на Заході вважають, що Костенко є один з малочисельних некорумпованих осіб в Україні". Суми, виділені Україні на безвідплатній основі, -- фактично, під його ім'я - достатнє підтвердження. Ось три цифри. Коли Костенко прийшов у Міністрество, західна допомога ледь сягала 60 тис. дол. на рік. Коли йшов - це було вже близько 2 млн. дол. на рік на безвідплатній основі, а сумарна безвідплатна допомога за цей період перетнула позначку 50 мільйонів доларів; вони були надані для здійснення природоохоронних програм та створення в Україні сучасної системи ядерної безпеки.

"Політика - річ брудна. Але я намагаюся доводити, що її можна робити чистими руками," - стверджує Костенко, і в такі моменти нагадує Дон Кіхота. Тим, хто йому вірить. Але велика частина, як показали зустрічі з виборцями, все-таки не можуть повірити, що людина, знаходячись при владі, нічого не вкрала. "Всі ви там однакові", -- кажуть вони, озвучуючи народний стереотип щодо тих, хто "нагорі". І довести щось, навіть з допомогою очевидних фактів, дуже складно. Очевидно, в такі моменти Костенку найбільше хочеться вислати всіх політиків у відрядження в гори. Бо, як він каже, "в горах все максимально чесно - там одразу видно, хто ти є".

Ходіння у владу

"Я не герой масової свідомості, -- сказав в одному з інтерв'ю Костенко. - Для цього потрібно увесь час стирчати біля мікрофона. Я більше люблю займатися конкретними справами".

Конкретними справами Костенко зайнявся одразу після свого приходу до Верховної Ради. На посаді міністра спочатку охорони довкілля, а потім охорони довкілля та ядерної безпеки, він довів, що досягати конкретних позитивних результатів можна навіть у безнадійних ситуаціях. Настільки безнадійних, наскільки може бути робота реформатора в "адміністративно-командному" оточенні.

Уже 1990 р. його обрали заступником голови тимчасової комісії ВР з розслідування причин Чорнобильської аварії. У результаті розкриття секретних архівів (які стосувалися в тому числі й "священних" на той час "корів" - перших осіб ЦК КПУ) вперше було спростовано вигідний радянській пропаганді міф і доведено: реактор вибухнув не через помилки персоналу, а внаслідок конструктивних недоліків реактора ("здатність до самовибухання"). Комісія довела також: найвищі посадові особи вже на другий день після аварії знали про неї та про загрозу здоров'ю, яку несе радіація, однак вивели школярів на 1-травневу демонстрацію. Матеріали, зібрані комісією, були передані в Генпрокуратуру. Це були перші кроки "гласності" в УРСР і перші випадки докопатися до істини, нехай би її приховували найперші особи.

У 1991 р. Костенко увійшов до ще однієї слідчої комісії парламенту - з розслідування дій посадових осіб під час ГКЧП. Матеріали також були передані до Генпрокуратури, але також не дочекалися розгляду - "ворон ворону ока не виклює".

1992 року, разом з колегами по Народному Руху України, Костенко став ініціатором розробки та автором першої в Україні Концепції національної безпеки. Він запропонував принципово новий підхід: не обмежуватися військовим аспектом, традиційно превалюючим у подібних документах радянських часів, а приділити увагу економічній, фінансовій, екологічній, інформаційній безпеці країни. Точка зору Костенка перемогла, Концепція була прийнята. Інша справа - як реалізувалися ці положення конкретними виконавцями.

Під час президентських виборів Костенку методично закидали роботу в уряді, який і несе, мовляв, відповідальність за стан справ в Україні. Такий закид можна пояснити або необізнаністю, або, що більш вірогідно, грою на необізнаності електорату. Адже бути в уряді й пристосовуватися до існуючих правил гри - це одне, а бути в уряді й реформувати діяльність окремої галузі всупереч існуючим правилам гри - це, даруйте, діаметрально інше.

Власне, докорінним реформуванням екологічної ділянки й займався починаючи з 1992 р. Юрій Костенко, посівши крісло міністра охорони довкілля. До його приходу екологічна галузь регулювалася лише окремими законодавчими актами, а здебільшого - через "механізм" телефонного права. Костенко ініціював розробку низки законів, які після прийняття Верховною Радою створили правову базу для регулювання стосунків в цій галузі. Нові закони містили й принципово нові для українського законодавства положення, як-от вперше введено плату підприємств за використання природних ресурсів, за надмірне їх використання та забруднення довкілля - посилення штрафних санкцій тощо (зрозуміло, який спротив викликали такі нововведення у галузевих міністерств, інтереси яких не сягають далі окремо взятої галузі). Системний підхід дозволив говорити про здійснення масштабної екологічної реформи в Україні. Не "завдяки", а всупереч існуючій ситуації.

Як реальні результати можна зазначити також збільшення вдвоє території заповідників, створення в Україні системи техногенної безпеки. Реформи, здійснені ним в галузі охорони довкілля, були настільки новаторськими й системними, що про них заговорили за кордоном. У його реформаторські наміри повірили. За час перебування Костенка на посту міністра природоохоронні програми отримали можливість фінансування й за рахунок міжнародних коштів. Таким не могло (і не може) похвалитися жодне інше міністерство в Україні.

1994 року Костенко посягнув на самостійність такого монстра, як Держатомнагляд, запропонувавши ввести його до складу Міністерства. Не зважаючи на потужний спротив із застосуванням преси, перемогла позиція Костенка: у результаті реформи до назви Міністерства охорони довкілля додалися слова "та ядерної безпеки".

Костенко реформував (а, точніше, створив вперше в Україні) сучасну систему ядерної безпеки. Ця система вважається еталонною для Східної Європи. Її оцінили за кордоном, ставлячи в приклад на засіданнях МАГАТЕ. Тепер уже фахівці з Росії їздили до нас переймати досвід. До речі, всі кошти на впровадження технологій, закупівлю обладнання, навчання фахівців - а це мільйони доларів, яких Україна не мала - були "добуті" Костенком на Заході. А завдяки законодавчому забезпеченню, в Україні вже не може бути побудовано реакторів чорнобильського типу, здатних до самовибухання.

Те, що про Чорнобиль в останні роки припинилися розмови, не значить, що проблема "померла" сама по собі. У 95 р. Костенко звернув увагу міжнародної громадськості на те, що під уламками "саркофага" залишилося майже 200 т ядерного палива та сотні тонн ядерних відходів, а оболонка "саркофагу" мала до 1000 м2 щілин. Нависла загроза ланцюгової реакції: похований 4-й реактор загрожував продовженням чорнобильської трагедії. Костенко ініціював переговорний процес із "великою сімкою". Ідея вважалася спостерігачами безнадійною. Переговори тривали майже два роки, і Костенко виграв їх. У результаті Україна отримала на безвідплатній основі більше $1 млрд. на роботи всередині "саркофагу".

Від міністерського портфеля Костенко відмовився сам, коли постала передбачена законом дилема між посадою міністра та депутатським мандатом. Костенко вибрав роботу в парламенті. З тих пір допомога екологічним програмам різко скоротилася.

"Влада має бути патріотичною"

У 92-му році Костенко очолив українську урядову делегацію на переговорах з Росією щодо ядерного роззброєння. Позиція делегації була жорсткою: не зважаючи на те, що Росія вже записала ядерну зброю, яка знаходилася на українській території, до свого активу, очолювана Костенком делегація змусила визнати юридичне право власності України на неї. Надалі делегація наполягала, що Україна не може так швидко і задешево все віддати, як того хоче Росія. Костенко намагався застерегти від явно невигідної для України угоди, активно публікуючи інформацію в українській пресі. Саме завдяки Костенку ми довідалися, що, виявляється, володіємо принаймні 10 мільярдами доларів завдяки урану і плутонію, які містяться в боєголовках. Ми дізналися, що тактична ядерна зброя, яку вивезли з України раніше, взагалі чомусь не згадувалася в документах і т.ін.

А завершилося все тим, що Костенка просто усунули від керівництва делегацією і замінили на того, хто за короткий термін підписав принизливі для України угоди. Результат - ми отримали від Росії компенсацію в сотні разів меншу, ніж мали б. "Україна втратила колосальні можливості через нехтування керівництвом держави національними інтересами України," - резюмує Костенко.

Подібною є ситуація з енергетикою. На 9-му році незалежності Україна залишається енергетичним заручником Росії. Намагання змінити цей статус - через ідею побудови Одеського нафтового терміналу (що дозволить отримувати найдешевшу в Європі нафту з Близького Сходу та покривати до 30% власних потреб за рахунок транзиту нафти) та власного будівництва ядерного палива - наражається на, здавалося б, несподіваний спротив. Україна через прив'язку до "російської труби" та російських паливних касет (чи не найдорожчих в світі) втрачає величезні кошти та щоосені змушена падати на коліна під загрозою втрати урожаю. "Якби не російське лобі в українському уряді, ми б давно мали і Одеський нафтовий термінал, і власне виробництво ядерного палива. Тому я переконаний, що влада має бути патріотичною," - переконаний Юрій Костенко.

Міністр: фахівець чи політик?

Ходіння недосвідченого в апаратних справах Юрія Костенка у владу, окрім практичних результатів, завершилося і, так би мовити, теоретичними висновками, які, втім, базувалися на його власному досвіді.

Один з основоположних висновків полягає в тому, що в кріслі міністра має сидіти не галузевий фахівець, який досконало розбиратиметься в специфічних питаннях галузі, а політик, який визначатиме стратегічні напрями розвитку галузі в контексті загальної політики держави і у зв'язку з іншими галузями. Ця теза прямо суперечить існуючому досі уявленню, що міністр має бути досконалим фахівцем.

Простий приклад, чому міністр має бути політиком і втілювати політику, є ситуація з енергетикою.

Інший висновок - керівник нової генерації, навіть без будь-якого управлінського досвіду, набагато корисніший, аніж досвідчений апаратник радянського зразка.

"Три роки мої підлеглі не могли зрозуміти, що я роблю: чому не скликаю їх щоранку на летючки, чому не роздаю вказівок, не даю телефонних розпоряджень на місця, -- розповідає Юрій Костенко про початок своєї роботи в міністерстві. - І лише після того, як в їхніх руках опинилися важелі для вирішення екологічних проблем, у тому числі й фінансові; після того, як вони зрозуміли, що і відповідальність за цю ділянку роботи тепер - за ними, вони зрозуміли, що повернення до старого "телефонного" керівництва "з центру" не буде. Влада, можливості і відповідальність перейшли на місця, де краще знають, що потрібно робити.

Прикро, але досвід Мінекобезпеки, попри очевидні позитивні зрушення в цій безнадійній галузі, не був не тільки наслідуваний, але й популяризований. Певно, слід чекати, поки на кожному міністерському місці з'явиться політик нової хвилі.

Чи потребує демократія харизматичного лідера?

"Я формувався трохи в іншому середовищі: якщо, наприклад, під час сходження в горах попереду надзвичайно складна частина маршруту, тобі тяжко, але ти підвівся, одягаєш альпіністське спорядження і за тобою підводиться решта, щоб іти далі - тоді ти лідер," - так висловлює Юрій Костенко своє бачення лідерства. Наполегливі пошуки "сильної особистості", "твердої руки", "сильного кулака", вважає він, властиві для тоталітарного мислення. І саме воно ще міцно сидить в свідомості переважної більшості українських громадян. Вони чекають свого Леніна або Сталіна.

Костенку ближче погляди демократичного суспільства на політичного лідера. Лідер - це не стільки харизматична постать, скільки представник команди, "перший серед рівних"; що важливо - представник політичної сили. Він категорично не приймає випрацюваного в Україні в останні роки стереотипу, що політик може бути "ні лівим, ні правим", а просто достойною людиною. Саме це, на його думку, принесло чимало шкоди Україні в останні роки, коли жодна політична сила не взяла на себе відповідальність за стан справ у державі. Причина - відсутність сформованої за результатами виборів парламентської більшості, яка б сформувала коаліційний уряд, підтримувала його діяльність та несла відповідальність за її наслідки.

Всупереч стереотипові і наполегливим запевненням преси, що "демократи не здатні об'єднатися", Юрій Костенко продовжує рухатися до наступної мети: шукати однодумців у питанні формування парламентської більшості, формування коаліції правих партій. Він переконаний, що відродження національної демократії як впливової політичної сили розпочнеться саме з ідеї створення української правиці, яка не просто матиме політичну перспективу, а яка, нарешті, і стане українською партією влади, що дасть можливість реалізувати українську національну ідею в нашій державі.

Головна сторінка	Біографія	Захоплення	Фотоальбом	Статті та інтерв'ю